На велосипед її знову посадило місто, яке їй сниться

"Подорож у дитинство на велосипеді" мені сподобалася. Попри те, що вона була не моєю, видалося, що саме моїми дитячими стежками-дорогами мандру­вала свого часу молода львівська худож­ниця Олена Каменецька-Остапчук, аби потім зробити те, чого я не вмію: відтво­рити тодішнє світовідчуття в барвах ве­селки. Нова виставка у "Дзизі" стала тією подією, яка виявилася справді ціка­вою не тільки авторові, а й глядачеві.

Сьогодні думається: дуже добре, що колишня випускниця Українського полі­графічного інституту ім. Івана Федорова не прижилася в поліграфії: зробивши кілька проектів, Олена Каменецька-Ос­тапчук вирішила присвятити себе живо­пису. Львівське, а отже - українське мис­тецтво збагатилося новим творчим іме­нем, власниця якого дуже тонко відчуває міське середовище, а головне - може і вміє донести свої емоції до глядача.

"Відчуття міста як середовища, при­хильного і гідного захоплення, притаман­не дуже небагатьом, - вважає мистецт­вознавець Андрій Дорош. - Ба більше, прийом подорожі в часі дозволив худож­ниці неначе глянути на себе в дитинстві, юності, молодості та, зрештою, в розквіті життєвих і творчих можливостей. Таке явище живописної автобіографії у своїй протяжності послідовного здійснення взагалі не знаходить аналогій у львів­ському малярстві останніх п'ятдесяти років. А реалізація цього задуму стала можливою лише завдяки неабиякій еру­диції автора й умінню розмежувати сут­тєве та другорядне. У полотнах художниці немає нічого випадкового - дуже своєрідний колорит, побудова - незвич­на, але строго професійна. Усе це і сам вибір тем працюють на те, що її твори невимушено вступають в контакт із гля­дачем і створюють атмосферу душевно­го комфорту, що в наш час є вкрай необ­хідним".

До речі, на здатності Олени Каменець-кої-Остапчук за допомогою дикого по­єднання кольорів творити гармонію та душевний спокій акцентував на від­критті виставки художник Влодко Ка-уфман, заодно наголосивши, що в цьо­му, напевно, і є загадка її творчості. Сама ж малярка зізналася "Газеті", що вона не прагнула зумисне загадувати глядачам якісь загадки. Просто обравши за маши­ну часу велосипед (образ свободи) за­хотіла ще раз пережити відчуття дитин­ства. "Я хотіла, щоб у моїх роботах усе жило, рухалося, тріпотіло, відчувався подих вітру, тепло сонця, свобода і легкість, - каже авторка. - Я хотіла, щоб людям з цими творами було добре".
Цікаво, що "Подорож у дитинство наі велосипеді", яка є першою персона-льною виставкою в біографії Олени Каменецької-Остапчук, насправді мала б бути другою. Першої - "Місто, яке мені сниться", що 4 лютого цього року мала відкритися в галереї "Ґердан", не було через те, що в ніч із 17-го на 18 січня з майстерні художниці викрали 10 із 14 підготовлених для виставки робіт. їх доля донині не відома, але можна втіши­ти себе тим, що комусь із полотнами цієї авторки стало тепліше в житті...