"Як можна жити у Львові і не малювати його?" - Олена Каменецька-Остапчук

Олена Каменецька-Остапчук створює нічні пейзажі рідного міста

"Кольорова ніч у Львові" - таку назву має виставка Олени Каменецької - Остапчук ( на фото ), що зара експонується у Львівському палаці мистецтв. На полотнах художниці - не просто вечірні пейзажі, у них - вся магія та романтика нічного міста . І навіть ліхтарі, які є мало не на кожній картині, не просто намальовані - вони світяться ... Це вже третя персональна виставка художниці. Олена Каменецька - Остапчук не дотримується певного стилю. Деякі її полотна написані не тільки пензлем,  а й пальцем,  ножем, тюбиком ...Головне - точно передати відчуття.

 

Дуже цікаво малювати місця, які я особисто пройш­ла, пережила: там у мене под­руга жила, тією дорогою я хо­дила в інститут, туди - у мага­зин. Хай навіть самі собою вони не є особливо живопис­ними, - розповіла пані Оле­на кореспонденту "Леопо-ліса". - Ті ж місця, які всі вва­жають гарними, не обов'язко­во вийдуть гарно на полотні, якщо вони не захоплюють мою душу.

- На багатьох картинах зображено вокзал аеро­порт. З дорогою у вас пов'язані якісьособливі спогади?     

Просто ці місця виклика­ють дуже багато асоціацій. Вва­жаю, треба малювати те, що хвилює. Мене особисто мусить щось стимулювати, мусить бути серйозна мотивація, щоб захо­тілося писати саме це місце, а не якесь інше.

 

 

- Які місця у Львові любите найбільше ?

Раніше я жила у центрі міста, і тепер за ним сумую. Але люблю і Любінську, і площу Міцкевича, і Привокзальну. Зараз малюю Личаківську. Львів взагалі фантастичне місто. Коли до мене приїжджали родичі з Києва, навіть діти казали: тут, як у казці, всюди якісь вежі, скульптури. А як можна жити у Львові і не малювати його? Для мене місто живе особливим життям. Ці будинки... Вони, як гори. Навіть не треба дерев, вони і так цікаві для живопису.

 

                                                                           Залізничний вокзал 2005 р

 

 Вечірня площа 2006 р

- Не боїтеся виходити ввечері з дому аби малювати ?

Звичайно, це трохи хвилює, і ці хвилювання теж передають­ся на полотні. Мені здається, що найгарніші пейзажі - саме вечірні. Вночі все набуває аб­солютно іншого, поетичного змісту. Нічного Львова майже ніхто не малював, а якщо й ро­били це, то дуже кічово та по­верхово. Мені ж хотілося вло­вити поетику вечірнього міста, передати його душу. Воно таке живе, і ліхтарі - як очі. Ми диви­мось на нього, а воно на нас.

-  Чи ваші близькі підтримують вас у творчому пошуку ?

Звичайно.  Чоловік    – колишній   військовий,   йому дуже подобається те, що я малюю. Він мене підтримує насамперед матеріально. А син - то взагалі мій фан. У кожного з них є моя улюблена робота, яку вони не дозволя­ють продавати. Хоча часом й суворо критикують. Але що я можу зробити? Як вмію, так і малюю. А взагалі, те, що я зай­нялася живописом, насампе­ред є заслугою моїх батьків. Вони мене підтримували з ди­тинства, купували спеціальні книжки. Коли ми приїжджали в якесь місто, у першу чергу відвідували музеї, картинні га­лереї. Взагалі, колись я подо­рожувала дуже багато. Бува­ло наїздишся по світу, і так тягне до Львова...